Сад в собі

Там, де світло знаходить шлях крізь скло, народжується сад, що ніколи не повторюється. Квітки пульсують у власному ритмі, кожна з них, як відтінок часу, моменту, внутрішнього подиху. Стовбур тримає їх у плавному балансі, міцно й непомітно, як опора власного світу. Цей сад не росте на землі, він розквітає всередині людини - у тиші думок, у відлунні почуттів, у тому просторі, де емоції набувають форми та кольору. Це сад, який не потребує догляду, бо його коріння - самій людській присутності. Сад у собі.