Музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича

«Нова українська генерація… довершить те, що нам не суджено було довершити. Ми віримо глибоко в українське молоде покоління, що прийде після нас» (Роман Шухевич) Садиба поряд з ставком, що заріс очеретом, в оточенні високих дерев та звичних сільських помешкань. Здавалося, звичайний пейзаж, яких чимало в нашій країні. Але декілька десятків років тому тут проживав і був убитий Роман Шухевич, важлива постать в нашій історії. Тоді і в наш час вороги ті самі. Тоді вони застрелили генерал-хорунжого на сходах власного будинку, а сьогодні зруйнували цей самий будинок. Тоді вони думали, що змогли придушити український спротив, і навіть не підозрювали наскільки помилялись. Сьогодні і досі триває війна, а постать Романа Шухевича не дає спокою росіянам. Вони можуть здійснити вбивство людини або зруйнувати її будинок, але не стерти пам’ять про неї. Основа ідея проєкту - образ будівлі, що виникає в середовищі, ніби зливаючись з ним - є своєрідним уособленням цієї ідеї в архітектурі. Серед нас немає генерал-хорунжого, ми не можемо повернути його до життя, але його справа живе і надихає мільйони. Так само ми не можемо повернути автентичний будинок, він може бути лише копією, в якій ніколи не жив Шухевич, але можемо передати пам’ять та історію місця. Філософський підхід до вирішення: замість типового рішення - споруда, що транслює сенси, зацікавлює та спонукає до роздумів.

Біла, чиста форма, у якій впізнається образ старої будівлі, захована за фасадом з перфорованої цегли, який утворює простий об’єм, що не контрастує з середовищем, але водночас привертає увагу. Темрява розкриває будівлю по-іншому – автентичний об’єм стає більш виразним і акцентним, тому музей буде центром тяжіння цілодобово. Спрощена форма старого будинку є алюзією на самого Шухевича – її вже нема, але ми бачимо її образ, який поєднується із сучасністю, так само як ідеї генерал-хорунжого актуальні і сьогодні. Що ближче людина підходить до музею, то чіткішими стають обриси автентичної садиби, ніби витиснені в об’ємі перфорованої цегли. Після того, як стає виразно видно оригінальні вікна, наскільки це можливо збережені, зрозуміло , що форма має наповнення. Виникає бажання знайти шлях всередину, дізнатися про що ця будівля. Вхід знаходиться в дворі, а не з боку вулиці, що дає можливість зробити його не занадто очевидним, але водночас зручним та інклюзивним. Він оформлений у вигляді скляного, майже невидимого “моста” між двома формами – будинком, у якому розташований, власне, музей та колишньою господарською будівлею, у якій розташовані адміністрація, санвузли та освітня зона в прибудові. Ці форми виконані в одному стилі, створюючи таким чином єдину просторову композицію.

Заходячи в музей відвідувач бачить відкритий внутрішній об’єм будівлі, який не приховує факту руйнування – тут виділено стіни, що вціліли після вибуху, вони створюють контраст із білою чистою площиною нових стін. Посередині простору розташована метафора криївки – коло з білого полотна, через яке потрібно пройти, аби потрапити всередину. Тут – фортепіано та історії з життя генерал-хорунжого, які показані на полотні за допомогою проєкціювання. Ззовні – залишки сходів, меблів, декору та всього автентичного, що залишилось після удару. Зі всіма експонатами можна взаємодіяти, це буде зацікавлювати дітей, які є важливими для музею. В прибудові до колишньої господарської будівлі розташована освітня зона. Старі вікна та двері, які досить добре збереглися, видно в інтер’єрі аудиторії. Тут можна проводити культурні, освітні або громадські заходи. Під нею розташоване укриття. Також в колишній господарській будівлі є приміщення адміністрації, технічне приміщення та санвузли, в тому числі для людей з інвалідністю. Навколо озера утворюється парк, що стає місцем для рекреації мешканців громади Білогорщі, а також рефлексій відвідувачів музею. З’являється пірс, з якого відкривається вид на будівлю. Середовище залишається природнім, таким, яким бачив його Шухевич. Музей та парк стають ніби одним цілим, зливаються в єдину композицію, яка змушує замислитись про історію місця, будівлі, про минуле, сьогодення і майбутнє, про те що залишили нам предки і що залишимо ми нащадкам.